Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…”

Схожі вірші:

1. Юрій Тарнавський – Сад має обличчя упиря Сад має обличчя упиря, хоч починає цвісти, напух від тиші, як від крови, як губи, посиніло його каміння, простягає до шиї свій грунт, покорчений, як […]...
2. Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, понад водою голубою ширяв уже пожухлий лист і застив літо сам собою. Вода засмучена була, бо скаламучена дощами; в ній мокло […]...
3. Павло Мовчан – “Десятки рук його ловили…” Десятки рук його ловили і навперейми, й навздогін, на землю кидали, щосили втискали гостряки колін… І тріснув шкіри шовк раптово, проникла в груди длань чиясь, […]...
4. Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
5. Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
6. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, вічне […]...
7. Павло Мовчан – “Предовгим поглядом, що за літа сягає…” Діду Кузьмі Предовгим поглядом, що за літа сягає, вже бачиш рай і хмар летючих зграї. Слова відходять, звуки відлітають, чіткішає обрис запашного краю. Душа мовчить, […]...
8. Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
9. Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали на тесаних столах, що в землю уросли, і лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений […]...
10. Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
11. Павло Мовчан – До літа Споруднику пахощів, служителю квітки, на лицях у тебе вогніють нагідки, видмухуєш звуки лункі в соломинку, вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, […]...
12. Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
13. Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
14. Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
15. Павло Мовчан – Дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, успадковану з ночі – цей скарб над скарби; як і ти, я стою нищуном коло тину і стискаю у жмені […]...
16. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
17. Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
18. Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, […]...
19. Микола Вінграновський – Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти […]...
20. Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
21. Вірш Лесі Українки – Коли дивлюсь глибоко в любі очі I Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі, в душі квітки і зорі золотії, а на устах слова, але не […]...
22. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
23. Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
24. Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
25. Павло Мовчан – Диптих про Лесю Українку 1. Біля хворого С. Мержинського Тане кружальце обличчя… Хай собі ходить, хто ходить боком попід дверима. Дух вогню однокрилий борсається в оливі. Де воно? Що […]...
26. Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
27. Павло Мовчан – “Воно прийшло і грюкнуло в повіки…” Воно прийшло і грюкнуло в повіки: і срібний сон скотився із-під вій, і день почався від моїх очей, і я почався знову сам від себе. […]...
28. Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
29. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, […]...
30. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, малиновий ковток – і […]...
31. Павло Мовчан – “Не наслухай, бо сам зіллєшся…” Не наслухай, бо сам зіллєшся з гущавим літом у сльоту, в нетяму вічну западешся, в невідворотну самоту. І будеш коренем, і листям, і шашелем, що […]...
32. Павло Мовчан – Стожарні Струмує з повітря обличчя забуте, розмитий хвилюється глиняний хутір, і погляд, удивлений в поле хвилясте, поволі воложиться, лагідно гасне. Безмежність давно уже стежить за мною, […]...
33. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
34. Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
35. Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
36. Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, і біль твій – в цямри ребер. Краду з […]...
37. Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу…” Я віддирав себе від світу: кровоточив і зір, і слух, і обпікав все тіло вітер, ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: […]...
38. Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
39. Павло Мовчан – “Не додалось, не віднялось з роками…” Не додалось, не віднялось з роками – обтяжилось… Слух став тугішим, а очі вужчими. Дорогу ловлять ноги, рука сполохана шукає патерицю, щоб передать своє тремтіння […]...
40. Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера […]...