Павло Мовчан – Моє вікно

Схожі вірші:

1. Марина Цвєтаєва – “Знову тут вікно…” (в перекладі Марти Тарнавської) Марина Цветаева Вот опять окно… * * * Знову тут вікно, Що за ним не сплять. Може, п’ють вино, Може, так сидять. Може, стиск руки […]...
2. Євгенія Дімер – Моє вікно (в перекладі Марти Тарнавської) Евгения Димер Мое окно (В мое окно, как на мишень…) В моє вікно, немов у ціль, Спадає соняшний потік: У ньому – човник серед хвиль […]...
3. Дмитро Павличко – “На мене дивиться вікно…” На мене дивиться вікно – Щось рідне в погляді сумному, Так ніби я забув давно Свій молодечий образ в ньому. Так довго я дививсь колись […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем і в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, і місяць, мов рудий павук, […]...
5. Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, понад водою голубою ширяв уже пожухлий лист і застив літо сам собою. Вода засмучена була, бо скаламучена дощами; в ній мокло […]...
6. Павло Мовчан – “Воно прийшло і грюкнуло в повіки…” Воно прийшло і грюкнуло в повіки: і срібний сон скотився із-під вій, і день почався від моїх очей, і я почався знову сам від себе. […]...
7. Павло Мовчан – Спорідненість Небес високе будування на вінці обрію оперте – висока кришталева баня лункою тишею всещертна. У безголосому світанні спливало сонце так повільно, ніби зіходило востаннє над […]...
8. Микола Луків – Не повертайтесь на круги своя Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю, не приносить. Але душа не вірила, і я Таки поїхав. І для мене досить. Я те […]...
9. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
10. Павло Мовчан – “Він сам непрохано з’явився…” Він сам непрохано з’явився і окулярами забликав, смішок обценьками світився, точився голос під’язикий: – Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха… Хто ж є на світі без гріха?..- Сміх […]...
11. Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
12. Павло Мовчан – “Сонце з круга зійшло і червоністю…” Сонце з круга зійшло, і червоністю горло півня щодня заливається. Незбагненністю та бездонністю глибина земна розверзається. Жовтим листям летять в полі вершники, трав’яними шаблями вимахують, […]...
13. Павло Мовчан – Диптих про Лесю Українку 1. Біля хворого С. Мержинського Тане кружальце обличчя… Хай собі ходить, хто ходить боком попід дверима. Дух вогню однокрилий борсається в оливі. Де воно? Що […]...
14. Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…” Оце обличчя у вітрині належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – в стручечку губ ні квасолини… Бо […]...
15. Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
16. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина…” Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, і голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, і слово, […]...
17. Дмитро Павличко – “Відходив поїзд. У вікні…” Відходив поїзд. У вікні Махала дівчинка рукою І плакала. Нащо мені Її сльози й несупокою – Я ж з іншою прощався там, Я проводжав дівча […]...
18. Павло Мовчан – “Не наслухай, бо сам зіллєшся…” Не наслухай, бо сам зіллєшся з гущавим літом у сльоту, в нетяму вічну западешся, в невідворотну самоту. І будеш коренем, і листям, і шашелем, що […]...
19. Микола Вінграновський – Минулося. І вже не треба Минулося. І вже не треба. Воно минуло, не болить. Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить. І тихо видно білі дива, На […]...
20. Павло Мовчан – Достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, а слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, і тиша стояча свічадо затягує срібне… – […]...
21. Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
22. Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля […]...
23. Павло Мовчан – “Удощи цю прісну землю, удощи…” Удощи цю прісну землю, удощи, заручи мені ще долю, заручи… Мабуть, тут оленяча тропа, на ній камінь-світочолець міцно спав… І спіткнулась ти, розхлюпавши вино, – […]...
24. Павло Мовчан – Ім’я І суцвіть, і пилок, і срібна труш гуляли вихором і порошились в хату, де дзвінко так лупало обіуш ім’я твоє гірке, немов прокляття. І по […]...
25. Володимир Сосюра – Мені ти приснилась давно Мені ти приснилась давно, ввійшла ти у думи мої. Я море люблю, бо воно нагадує очі твої. Розкрив я до сонця вікно й дивлюсь крізь […]...
26. Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
27. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
28. Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
29. Павло Мовчан – До літа Споруднику пахощів, служителю квітки, на лицях у тебе вогніють нагідки, видмухуєш звуки лункі в соломинку, вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, […]...
30. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, малиновий ковток – і […]...
31. Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
32. Павло Мовчан – “Повертаюсь і я. І ніхто не затрима…” Повертаюсь і я. І ніхто не затрима. Озирається світ на моє вороття: рівнозначне скресанню – воно ледве зриме, додається снаги – прибуває пиття. Покрапли… похвилинно, […]...
33. Василь Стус – Вже цілий тиждень обживаю хату Вже цілий тиждень обживаю хату. Здається, і навикнути б пора. Стілець і ліжко, вільних три квадрати, що сповнені цілющого добра небес просвітлих. Сонця синє груддя […]...
34. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
35. Павло Мовчан – “Волоподібний місяць впирає в груди роги…” Волоподібний місяць впирає в груди роги. Спокійний, мов Себастьян, завмер, аби не ворушилась на мені стерня. Лежу у полі, і мене простір оглядає… Свобода самоти, […]...
36. Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо…” Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]...
37. Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, […]...
38. Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі…” Вже смеркла вода. І дерева глибокі верхів’ями нурились в прірву німу, мов лійка, округлене широко око несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і […]...
39. Павло Мовчан – “Нитки промінні гай сплітають…” Нитки промінні гай сплітають, зі світлом погляд твій ріднять, пташки зникати відлітають, аж крила спалені димлять… Розбризкують себе по краплі в димучу далеч весняну. Трава […]...
40. Павло Мовчан – Шляхи Данте (Уривок із поеми) Красна велич руїн, – розімкнулася пам’ять, увіходимо ми в храм щорічних скорбот, де тинька обсипається, світяться плями, чорнота проступає крізь шар позолот. Непомітно павуття вдихаєш […]...