Павло Мовчан – “Він сам непрохано з’явився…”

Він сам непрохано з’явився
і окулярами забликав,
смішок обценьками світився,
точився голос під’язикий:
– Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха…
Хто ж є на світі без гріха?..-
Сміх проривався що не слово.
– Та… спи… ха-ха-ха… мухолове! –
І я збудивсь – рвав кашель груди,
здавалося, що звідусюди
валує всеїдучий дим…
Вдихав… і задихався ним…
І, вже знеможений, поглянув
в нічне напружене вікно:
-Ти хідником йдеш з тим болваном, –
сюжет банальний, як в кіно…
Ти щось співаєш – він не слуха…
Він теревенить – ти мовчиш…
Я ж чую! Боже, вирви вуха… –
Він: – Ти не… не перекричиш… –
Куди мені? Я захлинувся…
Була подушка, мов наждак…
Крізь простір я тебе торкнувся
й почув: – Було воно не так…-
Але ж було!!. Яке безглуздя –
і я заплакав, мов хлопчак…
Ніч… Поверхи сліпі… Безлюддя…
Назустріч він несе п’ятак…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Він сам непрохано з’явився…” вірш.