Павло Мовчан – Вечірнє

Де ж ти журно, круче, крячеш,
що тебе я і не бачу?
Чи від поклику відстав,
чи всотала висота?
На вустах моїх німих
махаоном крик притих:
слуха – не схлюпне крильми…
Круче, поклик твій з пітьми,
склянку обрію розбивши,
ти крильми щось чорне пишеш, –
то ж порізи – не письмо, –
мохом куриться димок,
у долини натікає…
Круче, ти летючий камінь –
отвір в просторі пробив, –
день чорніє голубий…
Зір чорніє волохатий…
І метелики крилаті
вилітають з вуст моїх.
– Круче, змовчать я не зміг!
Бо витке мотуззя диму
горло стиснуло незримо…
А твій кряч з височини
навіть голос почорнив:
– Кру…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Вечірнє вірш.