Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись…”

Звільни від гніву серце, не гнівись,
пам’ятозлоб’я викресли з сторінки.
Веселими очима подивись,
як шибку коле вечорова зірка.

Що прикрощі гризотливі – пусте…
А чого варті радощі минущі?
Поглянь, крізь шибку лезо золоте
пронозиться, аби твій час розлущить.

Що там дозріло, зав’язавшись в плід?
Калини бубка? Ягода тернова?
Чи й тільки був облудний пустоцвіт,
що висмоктав всю міць з твоєї крові?

Бо зло коріння глибоко пуска:
в свідомості розкущується, в жилах;
і костяніє держално в руках,
коли на брата гнів зриває вила.

– Звідкіль в тобі ця Каїнова лють?
Звідкіль в мені ганебна ця покора;
коли мене зненацька в спину б’ють,
дивлюся я на зірку в скло прозоре…

Та погляд твій б’є в груди, наче ріг,
бо він крізь отвір в моїм тілі бачить
те, чого я добачити не зміг:
краплину зірки з променем гарячим.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись…” вірш.