Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року

Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини,
ні цятки в небі – вимита блакить:
течуть, течуть єднальні волокнини,
а поміж ними і життєва нить.
Цей зрячий дощ наш двір не обминає,
дуднить в дійницю, землю колупа,
нам пригорщі дитячі заливає,
гарячий дощ, солоний – як ропа…
Ти ще малий і ще не можеш знати,
чому цей дощ унадився до нас,
чому, чому разом із громом в хату
заходив він розгонисто не раз.
Ти шепотів: “Минай нас стороною…” –
і до хмарини очі поривав,
та дощ ставав густою пеленою
і фотокартку батькову змивав…
Хоч я живу давно вже за горою,
пообтинав косою всі нитки,
та й досі ходить дощ сліпий за мною:
де не ступну – там забива гвіздки…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року вірш.