Павло Мовчан – Погляд на дерево

Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога,
і співають багряно присипані листям півні.
Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного,
коли він п’ятипало світився тобі у вікні?
Та чи ж лінія серця бува за життєву коротша?
Шестимісячний строк – це багато чи мало для нас?
Тихо стовбур схитнувсь – червониться пороша,
продувається клен, продувається час.
І навіщо труди проростальні, навіщо і муки
розривати бруньки і для листу визбирувать сік?
Якщо небо дихне гіркотою розлуки,
відречеться земля і червоний обірве потік.
Чорне дерево грудня, чом же ти вік не зелене?
Чую, чую у кров інший колір закравсь…
На долоні дивлюся свої, як на листя черлене,
і нічого не можу дізнатись про час.
Мабуть, знають півні… бо читають, як ноти,
і пітьму, і світанки, і сьогоднішній день.
Слухай, слухай: крізь шар чорноти й позолоти
проростає пагілля кленових пісень.



Павло Мовчан – Погляд на дерево вірш.