Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…”

Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились,
аби до зникання поволі усе призвичаїть:
стоїть серед снігу будяк почорнілий,
на ньому вітри вже давно відзвучали.

Зимовий малюнок, золочений ніжно,
хотів оживити веселий снігур
і легко проходив крізь погляд навстіжний,
лишаючи присмак солодких зажур.

І пам’ять гукаєш, аби відновити
в словах чи у барвах весняний пейзаж,
та все перемолоте, все пережите,
у обрійних рамках холоне вітраж.

В снігах сповивальних поволі все тоне,
наповнює очі безмежність ясна,
і небо зникає, лунає мажорно
над світом побіленим срібна струна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…” вірш.