Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…”

У передвіщеннях мені
являлись образи сумні:
то наче скачу на коні
і нагло падаю додолу –
одна нога ще в стремені,
а голова скородить поле.
У перевернутих очах
відбилось небо й сизий птах,
і кров, що тліла на шаблях,
у очі капала поволі…
А то немовби на волах
везуть мене, куриться шлях…
Засипаний від стіп до тім’я
сипкою дрібковою сіллю.
Риплять колеса піді мною,
а сіль горою насипною
росте на грудоньках моїх,
як у заметі білий сніг…
А то ведуть мене на страту.
Холодні сходинки щербаті…
І ставши прямо перед катом,
я в ньому раптом впізнаю
подобу згорблену свою.
І я кричу, та він не чує –
неквапно зашморга лаштує…
Кричу йому, що я – це ти!
Стражденну душу відпусти…
Але його глуха рука
вже нашморгнула мотузка…
Чи гинув я – не пам’ятаю.
Але то був не сон, я знаю:
ось слід на шиї, шрам на лобі,
і кат закляк в моїй подобі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” вірш.