Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу…”

За що мені щедроти цього світу:
білющий сніг, і сонця парусець,
і шовку шум, що вкутав верховіття,
і різьблений на сріблі бур’янець?
Чим відплачу? Є спогади в скарбниці,
в кишені куля, гостра, наче цвях.
Дістав у спадок ще осколок криці,
а на холоші – вчепистий реп’ях.
Ношу метал, обтяжуючи серце,
не знаючи – навіщо він мені;
візьму його й перетоплю в наперсток,
аби зашити пам’ять по війні.
Неоцінимі всі оті щедроти:
тінь різьблена і променя гострець,
повітря тане, мов крижинка, в роті,
а в груди натікає солодець.
І щедрий я, і щедра моя плата:
за радість – біль, за думку – почуття…
Багатий я, багатий я, багатий,
за все плачу, як треба – то й життям.



Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу…” вірш.