Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась…” вірш

Ця радість легка, ще й сама прозвістилась,
в простертих руках заломилась у крила:
і видно уже, як з розбитих шибок
випурхує щось на подобу пташок…
Зіпершись непевно на вітер сипучий,
кружляли, як пір’я, тіла нелетючі.
Ішла переміна усталених форм,
узгодженість змісту, увічнення норм:
у яблуці – круглості,
хмелю – у вині,
в незвичній потульності
слова – мені.
В розкритості судин – можливість літань,
у спільності радості – стійкість братань.
А світло розлите гойдало столи,
і тіні лушпайками вгору пливли.
Обсипавшись пір’ям, ми нурились в глиб
своїх колихких плоскодонних колиб…
І ніч понад нами котила пітьму,
швидка, непомітна, – не знати й чому.

Схожі вірші:

Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, сувої споминів і втрат, гарячо-журний снігопад, можливість зрад, можливість волі, а під очима накип солі –...
Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу,...
Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку…” Нотується вся радість на листку, а на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, а все...
Павло Мовчан – “Дзвенющу радість спито з квітів…” Дзвенющу радість спито з квітів, і звук піхмарний обірвавсь, і круглість, в яблуці відкрита, розмилась запахом нараз. Душа добрішою ставала...
Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові…” Завершуйте радість у чистому слові любові й дозрілому трунку, не обертайте на камінь ні слова, ні думку: жити ж бо...
Павло Мовчан – “Місце те передбачалось…” Місце те передбачалось аби утвердилась твоя вага тілесна що відокремлюється від повітря і падає щодня на землю і болем вишукує...
Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини,...
Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку,...
Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як...
Павло Мовчан – “День риштований шелестом лісу…” День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як...