Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…”

Коли щезало запинало,
то вимальовувався світ:
мідяно-блискітне кружало
на чорнім павутинні віт.
І щиро різьблений листок,
як тло для спогадів про літо,
і вітром вибитий сучок,
що ледь примітив.
Коли ж я око притулив
аж до паркана:
то барабанили в столи
тугі каштани.
І те, що мало назву “сад”,
розчленувалось
на ряд столів, каштанів ряд
і… запинало.



Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” вірш.