Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм”

Ніч велика, велика, велика!
Прагну голос роздмухати криком,
але бракне повітря мені.
Задихаюсь в нічній німотні –
гуконути нікого не можу –
глухота подовкіл зловорожа.
І страшна не війна – прокидання:
раптом в шибці не буде світання.
І надворі пітьма, як у сні, –
чи то ніч, наче пам’ять війні?
Та свідомість давно не дрімає,
обіймає сирітство безкрає:
я не сплю, ти не спиш біля мене,
очі втупивши в сутінь студену.
І по тому, як дрібно тремтиш,
відчуваю: беззвучно кричиш…



Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” вірш.