Микола Хвильовий – Після громовиці

Ох, нарешті!. Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…
І тільки іноді бабриськи
Від блискавок-жарин
По обрію там низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.

Басейну бовна бірюзова
Рядниною безмежно простяглась…
Живи! – сріблясте, вічне слово
Я чую в цей бадьорий час.

На тротуари жваві очі –
Калюжі викраяні в дах
Безкрайо, заздро і охоче,
Кравець я, по бульках-голках.

Цей ясен зовсім збожеволів –
Нащо прискавкою? не мить!
А проте промінь ще не кволий,
Як прас по змоклі побіжить…

Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом,
І ниток білії рядочки –
Вперед, вперед! бігом, бігом!.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Хвильовий – Після громовиці вірш.