Микола Хвильовий – За обрієм зима

Посьолок на горі, а там – завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси –
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не видко на шляхах – жевріє листопад,
Але і промінь-цвіт не намантачить рала –
Захворів у степах.

Добраніч! У вирій ми, гуси, простяглися.
За вами й я туди (вовтузиться сумнів).
І завжди так в житті: до сонця несемося,
Лишень затихнуть десь його палкі пісні.

Лосунем поплигав вітрець жовто-осінній,
Росте на думці дуб з голісіньким гіллям.
Гудок. Товариші ідуть, як франкмасони,
І на спочинок теж задумливі поля.

Мовчазно. Шарудить тільки змарніле листя,
Похилий пес пробіг через сумний байрак…
В якій гармонії я дочекаюсь гостя?.
За обрієм зима….



Микола Хвильовий – За обрієм зима вірш.