Микола Хвильовий – “На кучугурах минулого…”

На кучугурах минулого
Повстав спогад – сонячний промінь,
Задзвенів крик у повітрі фістулою,
І похмурились золоті брови.

То не крики я чую, а зойк…
Ах, лани, зблідлі до смерті!
Серце плигає раненою козою,-
Осінь.



Микола Хвильовий – “На кучугурах минулого…” вірш.