Леся Українка – Байдари

Дорога довга. Чагарі, долини,

На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини.

Коли зненацька чую: “Ось Байдари!”

Дивлюся: брама, сиві дві скелини…
О, що се? Чудо чи потужні чари?

Немов заслона впала і відкрила

Натури дивні, краснії дари,
Що досі від людських очей ховались.

Щоб тута жити, треба мати крила!

Вже люди, певне, від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.

Мов невидимая рука тут положила

Границею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались.

Один зелений бескид, другий – темний.

Здалека море хвилі золотії
Шле, наче провість волі і надії…

Чи се той світ, загублений, таємний,

Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..



Леся Українка – Байдари вірш.