Микола Хвильовий – Досвітні симфонії

І

Аз єсмь робітник…
Моя буденна блуза –
що погляди сині коханки
…вмить помутніли від шторму
…в поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в муках рожеві дороги.

Стрілець – той знає смак,
коли запахне перший вистріл.
А ти, весна,
ти затрояндила в повітрі млистім?

А то здивовано тополі
зашелестять і…
змовкнуть.
А там, вгорі,
неясно зашумує.
І от белькочуть над головою журавлі…
Ой, журавлі!.

А то з повітрям ніс веде переговори,
і баско б’ється в грунт моя жага,
бо з кобилиці ллється сонце.
Я бачив ніжки під кущем
…бунтарка-кров: експрес на волі
прохав і плазував –
іще! іще!
А обрій розплескав солодкий стогін.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ах, я не зрівняю пахощі своєї блузи –
ані з поглядом синім коханки,
ані з смаком першого пострілу,
ані з мукою в тих журавлях.

Моя блуза пахне –
вугіллям
…до гавані летіла хвиля
– віялом – а там розбилась
і потонула над морем.
Коли це було?
– Ат!
То пахне моя блуза –
вугіллям.

Моя буденна блуза – і погляди сині коханки,
що вмить помутніли від шторму
…В поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в муках рожеві дороги.

II

Зачорніло на путі,
а на серці синій сон.
Там на плесах за горами,
за горами на узліссі
задрімала осінь.

…А ми –
до брами йшли
з посьолку
…чи християне у катакомби?
…Середньовіччя сниться…

А там –
вже підіймався вгору гомін
і вже гуде, гуде і розсипається залізо
– до неба ліземо в задумі.

В списах… чи, може, над списами?.
Круки заснули… стережуть,
А далі простір, фіолети,
А далі, далі – трап
і во? ди – во? ди розплескались –
блакитного цебра.

III

Сонце! Засмійся у мій кошик!
Полоскочи моє блискуче долото,
як я замріяну далеку далину.
Полоскочи і їх (а з ними й я!),
оті поеми героїчні,
що викликають до чола віки-епохи…

Сонце! Я такий же романтик, як і ти,
і до мойого серця
завжди нового
свіжого, свіжого, наче липовий цвіт
босоніжки-феї! – золото ліризму
під жаги зітхання
з криком!
з криком!
упадуть!

Сонце! Ох, ти, сонце моє!.
А все ж таки і ти захмарилось.
– Думаєш?
…Замислилося сонце…
Крізь повінь хмар, в глибині вод
замислилося сонце.

…Розтаборилась тінь…
…Яка глибінь! Яка глибінь,
коли замислюється сонце!.

IV

Аякс… Аякс…
Син чоловічий у стихії,
в гармонізації природи.
Син чоловічий йде!
За кроком крок –
іде!

І сниться йому море,
І сниться йому шторм.
А він такий похмурий…
Але він все поборе!
Але він все поборе!
Аякс… Аякс…
Під дзвони криці
і мислі-птиці
– понеслися.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
…А із землі – піднявся гул…
Куди цей гук? Куди цей гул
великого із велетенських князя?

Я зачарований стояв –
симфонія досвітня почалася.



Микола Хвильовий – Досвітні симфонії вірш.