Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…”

Біло-рожеве на синьому тане
і розмиває віт чорноту.
Вростки айви, мов розтулені рани,
у забутті п’ятикутно цвітуть.

Рани весняні бджоли лікують,
біль замовляючи гудом своїм.
Біла пелюстка у синю півкулю
пада й сколихує приспаний грім.

Раптом свідомість моя сколихнулась,
чад вдарив в ніздрі,
і висотавсь дим.
Камінь розпечений в чорну півкулю
падав, і ти западавсь разом з ним.

Біла півкуля сонцем залита…
В чорній півкулі вичахлий жар.
А поміж ними попелу плити –
час ліг віджитий – шаром на шар.

Білі пелюстки з жовтим маслаччям
перемішались, згорівши дотла.
Суцвіть айви ще рожево-гаряча,
в тілі твоєму ще досить тепла,

Щоб міг у пазусі камінь зігріти,
кинуть, знеобачки будь-кого вбить…
Ти ж бо зумів вже давно відітліти,
та не спромігсь спалахнути й на мить.

Попелом теплим шкура набита,
серце ж згоріло давним-предавно,
тільки й зосталось –
сучком прохромити,
витрусить геть те сухе порохно…

Пада під ноги біла пелюстка,
ніби єства відітлілого тінь.
Цятка тепла на хвилинку загускла
відблиском білим на чорній плиті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 3,75 out of 5)
Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” вірш.