Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…”

Ні подумки, ні пошепки, ні вголос
не викричу я розпачу ніколи,
не вимовлю ні словом, ні журбою,
пустошну глухомань, що за тобою.
Навіщо ти лишив напризволяще
мене, о Боже, в цій життєвій хащі,
де дні щільні, як паколи високі,
і ночі котять смоляні потоки!
Навіщо клопоти біля вогню недремні,
навіщо погуки даремні ці спасенні?
Навіщо всі труди та падкування,
якщо життя – повільне відмирання?
Навіщо ті відлунки так тасуєш,
що сам себе давно уже не чую?
А щоб спитав хоч раз себе самого:
– Чи ти готовий стати перед Богом?



Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…” вірш.