Павло Мовчан – Спогад

Навіщо ти у пам’яті долоней,
навіщо ти на язиці солона?
Для чого ув очах ця порожнеча,
розріджене повітря кожен вечір?
Невірогідна, дзеркалом забута,
глибоким слухом кухля непочута,
присутня в жилах, стягнутих вузлом,
збережена невичахлим теплом,
ти так углибла в корені думок,
що вдвічі важчим став мій кожен крок,
і кожне слово так до вуст припало,
що ні мовчанням їх не віддзеркалить,
ні криком викричать, ні холодом стлумить
ту світлу мить, що так мені болить…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Спогад вірш.