Немає відстаней. Є забуття байдужих.
Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки.
Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже!
І потиски я чую холодної руки.
Недовго ти ішов крізь скиписті морози…
Та часом, ідучи, не обпалив душі
на язиках снігів на звуженій дорозі?
Я жду давно приносин – показуй бариші…
Де копійчаний сміх, те твоя мстива втіха?
Ганьбив ти не мене – з-під себе вибрав грунт.
Поглянь, в кутку висить те павутиння сміху,
що видряпалось там, а наснувалось тут…
Воно усе, усе відлунює щомиті:
в сполученому часі – сполучене й життя;
і від напруги часто горять єднальні ниті,
коли по них струмують блюзнірські почуття.
У тебе на губах помітно грають глузи,
навіщо на папір кладеш ти п’ятірню,
де щойно вивів я: “Найбільше бійся друзів…”
Та я збагнув нарешті – прийшов ти по платню.
Бо в колі ліхтарів ти стримавсь від огуди,
слівця не проронив, а тільки посміхавсь:
покличуть нас усіх до праведного суду…
– Хтось, чуєш, в двері стука…
Вже й звітувати час…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…” Ні подумки, ні пошепки, ні вголос не викричу я розпачу ніколи, не вимовлю ні словом, ні журбою, пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на […]...
- Павло Мовчан – Літери Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, і порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу […]...
- Павло Мовчан – Біля братської могили Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви і, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, бо, як і ти, уздріли провали чорні […]...
- Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий…” Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска, не білістю відстрахує, а м’якістю: не розрівнять його до чистоти дзеркальної… І не розтане він, і не повстане… […]...
- Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
- Павло Мовчан – Власний портрет у газеті (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) В марнотах розуму, у пізнанні неситім так праглось осягти і все збагнуть, що й не помітив, як літа прожито, крізь шибку криги […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…” Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились, аби до зникання поволі усе призвичаїть: стоїть серед снігу будяк почорнілий, на ньому вітри вже давно відзвучали. Зимовий […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – Прірва часу Подвійний образ птиці на воді вколихував настояну тривогу. Саморухливі хмари молоді читалися, як послання від Бога… І синь як сон… нурлива глибина, повітрокрилі бабки носять […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Антонич Богдан-Ігор – До музи 1 Навіщо ти прийшла до мене й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, а думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, веселкою […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло підступавсь похмурий ліс, і стирчали в полі стріли, ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві уцілілі реп’яхи підіймалися щасливо бадилиняччям […]...
- Марта Тарнавська – Відкриття пам’ятника , Не до мистців, не в пантеон поетів прийшов, щоб слави лавр прийняти на чоло: – ще не настав той час, щоб бути лиш естетом, […]...
- Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
- Максим Рильський – Сільський сонет З зимових спогадів про літо Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби зіроньки, блищать, На тонких стеблах крапельки студені Минулого дощу веселчасто горять. І дівчина, обсипана […]...
- Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: неміч, залисину, латку на тілі на згадку, жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий […]...
- Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
- Павло Мовчан – “Така вже моя в цій дільбі ділениця…” Така вже моя в цій дільбі ділениця: окравок дороги, сухар, патериця, і мріять життя проминанням, собою, закрившись від вітру і спеки горою. При возі чужому, […]...
- Максим Рильський – Моя царівна А я так кохаю, кого і не знаю, – Далеку царівну. А. Кримський Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні; Тобі одній в […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
- Павло Мовчан – “Рядами горіли жертовні огні…” Рядами горіли жертовні огні, і тіло моє поміж ними хиталось: я вищим життям проживав уві сні, де слів не було – тільки рухи читались… У […]...
- Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
- Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
- Дмитро Павличко – “Твої груди, наче свічі…” Твої груди, наче свічі, Палахтять. Дві долоні чоловічі Вже горять. То горять мої долоні, І на грудях, і на лоні – Пальців сто – не […]...
- Павло Мовчан – “І цвяхів побільшало в світі…” І цвяхів побільшало в світі, і рук стало більше, та відливаються в форми бетонні хрести. Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші не відчувають […]...
- Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання…” Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, побачив крізь полум’я обрій востаннє: він синьою ниткою хутко горів, і пустка творилась внизу та вгорі, і шлях западався у землю, […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, волосся круто пересолене, п’явки очей […]...
- Павло Мовчан – “Квадрат супокою…” Квадрат супокою і тиші квадрат, І втиснутий сон у місячні стіни, А тиша надворі стоїть на колінах І зорі, мов книги, читає підряд. Ти руки […]...