Павло Мовчан – “Рядами горіли жертовні огні…”

Рядами горіли жертовні огні,
і тіло моє поміж ними хиталось:
я вищим життям проживав уві сні,
де слів не було – тільки рухи читались…

У рухах двоївся, аж одяг тріщав,
немов непотрібні сповитки, –
я душу свою на вогні очищав,
лушпиння відвіював швидко…

І корчилась в танці розпалена плоть,
і біль пропікав, наче жевріла тріска.
Випалював пам’ять минулу Господь,
і рухом швидким розгоралася кістка…

Зостався від одягу попелу рій,
так ніби з тих клаптів зібралися шити
сорочку печалі, щоб я зміг у ній
натхненність душі зрозуміти.

Щоб муки чужі я спромігся сприймать,
щоб зір обернув свій на вічне…
Жарини у жменях – руки горять…
І сон мій трива опівнічний…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Рядами горіли жертовні огні…” вірш.