Павло Мовчан – Віддалення

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
2. Павло Мовчан – Душа прозориться до дна Ніяковіючи цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, при окоренку вербна тінь, […]...
3. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, не промовляють – шовк прядуть, вуста-меди, вуста-гріховні, їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, коли почую мови шовк, і шелестить […]...
4. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
5. Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
6. Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий…” Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска, не білістю відстрахує, а м’якістю: не розрівнять його до чистоти дзеркальної… І не розтане він, і не повстане… […]...
7. Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, зеленіє вода, від тепла зеленіє вона чи […]...
8. Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
9. Павло Мовчан – Дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, аби здійснитися життям; та розминулись – і по колу і досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов […]...
10. Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” З нікуди в нікуди ніщо у нічого тече, заникає, зника за порогом чотири стіни, сторін світу чотири – не визначить меж усесвітнього ширу. З усього […]...
11. Павло Мовчан – Гаряча дорога Розторочивсь поділ сорочки, бо пльондравсь довго по росі: на литках споришу листочки, під п’ятами гаряча сіль. Тепло твоє земля вбирала, за пазуху ти землю клав, […]...
12. Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
13. Павло Мовчан – Балада про Івана однорукого Дощі оновлення на древню ораницю, і пам’ять сонця у вузлах пшениці, і щедрий зір – на сховки, на притулки – світ осягає, нібито шкатулку. Там […]...
14. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
15. Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих…” То бите скло блищить на вербах, медом митих, і намистини світла стікають з павутин. Не все ще, ні, не все тобою пережито: зостались довгі ночі […]...
16. Павло Мовчан – “Така вже моя в цій дільбі ділениця…” Така вже моя в цій дільбі ділениця: окравок дороги, сухар, патериця, і мріять життя проминанням, собою, закрившись від вітру і спеки горою. При возі чужому, […]...
17. Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід…” Вони тікали через чорний хід, і гіпсовий білів позаду слід. Висаджувалось шкло розбите з рами безкровними плечима та руками. І гіпс волав, і голосила бронза. […]...
18. Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – засохли, наче знак про повінь, на лиці, приховують в собі провістя на майбутнє, щоб виректи її, […]...
19. Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра…”) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, личина із воску тонка – аж дзвенить, поштиво ламається голос у страсі: а що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам […]...
20. Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
21. Павло Мовчан – “Зника кристал прозорості з малюнка…” Зника кристал прозорості з малюнка, проламується колір глибини, для дії нової готуються лаштунки, лунає гулко голос вказівний: – Знімай ворота-а і розкопу-уй гатку-у-у, блакитний вітер […]...
22. Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, аби […]...
23. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
24. Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
25. Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку…” Ти світиш в ніч лунку тонким осколком скельця і носиш в кулачку пташине ніжне серце. Я знав твої меди, дзвінкі твої відерця, і коряком водив […]...
26. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
27. Павло Мовчан – “Любов’ю за любов не всім і ти платив…” Любов’ю за любов не всім і ти платив і зненавистю теж не воздавав за зраду. На потім зберігав словник свій золотий, а вийшло – німоту […]...
28. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, малиновий ковток – і […]...
29. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
30. Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, усе видихаю, що в груди ввібрав; голчасті морози, сніги паперові, щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, коли […]...
31. Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
32. Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна…” Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, за голосом – хуртечна пелена, за скрипкою – струна, як […]...
33. Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно…” Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, прозора та дзвінка, немов погожа днина, в тобі блакить лунка і крила журавлині, співучі павутини пряде твоя рука. Люблю […]...
34. Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
35. Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці…” Березо, мальована сіллю по шибці, в тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, ти, ніби сорочку, іскинула кору – вона біля стовбура зібгана […]...
36. Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на […]...
37. Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала в моїй робітні на стіні, і ходить холод шестипалий угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив своєю ласкою […]...
38. Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
39. Павло Мовчан – Ім’я І суцвіть, і пилок, і срібна труш гуляли вихором і порошились в хату, де дзвінко так лупало обіуш ім’я твоє гірке, немов прокляття. І по […]...
40. Вірш Івана Франка – Ой ти, дівчино, з горіха зерня Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом […]...