Павло Мовчан – Віддалення

Віддаленіла так від мене,
що обезтебіли і сни.
Мов тютюну стебло зелене,
вуста мені обзеленив.
Так гірко язиком торкатись
твого імення, світку мій,
вуста поламані, щербаті,
а в горлі – мов холоне лій.
– Ко-ха-но-лу-но – ло-не – ли-не…-
І серцевину обмина.
Вуглинночорно, холодинно –
суцільна сіль, стіна скляна…
І озираюся – позаду
вуста твої, твоє чоло…
Рукою доторкнусь – свічадо,
байдуже прохололе скло.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Віддалення вірш.