Навперестріч ішла ти, доле,
аби здійснитися життям;
та розминулись – і по колу
і досі ходим – дні ж летять…
А з поля літ ізнов водою
сніги стікають у ярки;
ліщини кущ, що був тобою,
сахався теплої руки.
Лише торкавсь – ти завмирала,
а відступавсь – хиталась ти,
коли ж ішов – слідком ступала
по колу болю й самоти.
То несподівано вербою
по обрію життя ішла,
і, заворожений тобою,
вдивлявся – пляма чи імла?
А щоб мій здогад був напевним,
розтанувши, зникала геть;
а я ставав провалом темним:
– Проходь крізь мене, йди вперед!
Ти – деревом, що серцевину
назовні вивернуло, глянь,
втягла гілля усередину:
ні шелестінь, ні хилитань…
Лиш чути запах деревини,
що сповивав, хмелив мене…
– Домівко, доле, домовино,
хто ж твоє коло розімкне?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Павло Мовчан – По льоду (за мотивами народної пісні) По льоду, по льоду свою долю поведу. Доле моя швидкоткана, під тобою крига тане… Жовта тріщина біжить, щоб заткати білу нить. Луб’янії личаки ковзають уздовж […]...
- Павло Мовчан – Коло річки Там ліс шумів і обсипалась хвоя, а нас вітри минали стороною, проходили, сипнувши жменю голок, сталевих голок в спину навздогонок. І перед нами в дзеркалі […]...
- Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись твого імення, світку мій, вуста поламані, […]...
- Павло Мовчан – “Срібна кров…” Зникає слово в тишині, і слід сріблястий гине; себе ти видихаєш щороку – не злічить тих близнюків, що шнуром прив’язані до спини, і кожен за […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч раптом випроставсь туман; це – спіткання неминуче, як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою небо, випите до […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне…” У воду мінливу задивлений, в плинне у струм безупинний, в якім розчинивсь, нарешті збагнувши, що ти – крапелина, яка щохвилини струмує кудись… І спільно з […]...
- Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою…” Криниця. Стану над водою, уп’юся суттінню густою, і відра попелом ущерть наповняться. А ніч, як смерть, все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. […]...
- Михайло Григорів – Віч-на-віч І здогад снігу поясноє і глина доглядає у дереві і квітень ненадовго Січень-червень 1997...
- Павло Мовчан – Земні дарунки В безтурботному дозвіллі день проходить… і життя… Райські яблука дозрілі рвеш без страху-каяття. Знехотя губами ловиш ягід китицю вабку і напоєм яблуковим (що в тоненькому […]...
- Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, сувої споминів і втрат, гарячо-журний снігопад, можливість зрад, можливість волі, а під очима накип солі – чи ти повернешся назад? О […]...
- Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, аби […]...
- Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: з’являвся то вогонь, то холод біло-синій… Хоч розрослася ти на ширину уяви, але із пустоти з’являвся сміх лукавий… […]...
- Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” З нікуди в нікуди ніщо у нічого тече, заникає, зника за порогом чотири стіни, сторін світу чотири – не визначить меж усесвітнього ширу. З усього […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
- Павло Мовчан – “Малинові вершки беріз…” Малинові вершки беріз, блакить, відтінююча ліс, і нитка стежки через поле… Нічого більше не треба, доле! Хіба криничку, що без дна, ковток духмяного вина, корець […]...
- Микола Вінграновський – Пристою коло тебе і візьму Пристою коло тебе і візьму Ту вогнелику пам’ять незабуту: Переведу на слово, на тасьму, На руку ту, що нас веде за руку. Гірка моя прискорена […]...
- Павло Мовчан – Над вогнем Намалював вогню обличчя і викричав його слова; здиміли кучері смерічні, коли схилилась голова. Схрестивши ноги по-татарськи, вловивши тайність чаклувань, розв’язую вузли питань, що ніч скорочують […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного…” Від листопаду вседенного, від неба надто голубого, від яблука – така студінь, що, наче кригу, власну тінь б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта […]...
- Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – “Земля тужавіє від подмухів вітру…” Земля тужавіє від подмухів вітру, і вершники скачуть прозорі по ній, і чути іржання, мов легіт, тендітне, і збруя палає на кожнім коні. З країни […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась…” Ця радість легка, ще й сама прозвістилась, в простертих руках заломилась у крила: і видно уже, як з розбитих шибок випурхує щось на подобу пташок… […]...
- Дмитро Павличко – “При стрічі мене поклич…” При стрічі мене поклич, Посміхнися бодай. Або відвернись і, як ніч, Голосно заридай. Так, щоб тремтіли зірки, Плачучи в небесах. Так, щоб носив я віки […]...
- Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід…” Вони тікали через чорний хід, і гіпсовий білів позаду слід. Висаджувалось шкло розбите з рами безкровними плечима та руками. І гіпс волав, і голосила бронза. […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло підступавсь похмурий ліс, і стирчали в полі стріли, ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві уцілілі реп’яхи підіймалися щасливо бадилиняччям […]...
- Павло Мовчан – Літери Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, і порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу […]...
- Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Вересневий вальс Усупереч усьому був вересень тривалим: куницями снував і яблука котив… Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’яло і, репнувши, кавун сміявся золотим. Мене ти вже […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Перевтілення” 1. Струмуючий далекий часу гук крізь оболонку вапняну кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
- Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коло змін Жаркий, духотний день, зомлівши, мов стовп, упав на груди ночі. Що ти згубив, не знайдеш більше, і час надію розхлюпоче. Ще піна світла з дзбана […]...