Висловлюю дихання власне у мові,
усе видихаю, що в груди ввібрав;
голчасті морози, сніги паперові,
щіткасте повітря і спалахи трав.
Життя видихаю, але затинаюсь,
коли видихає із себе земля
нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм,
коли серед ночі вогонь догорає,
коли хтось до тебе з віків промовляє
і очі твої чиясь длань затуля…
Тоді відчуваю, що подих не повний,
що я видихаю видіння нічні,
які мчать степами на спінених конях –
світають на вітрі сорочки лляні.
Перед веде брат мій, якого не знаю,
за ним – моїх друзів померлих загін,
а я все туман та туман видихаю,
який обступає мене з трьох сторін.
Четверта ж – чорніє, як яма, позаду
і спину холодить, остуджує дух…
Туди щохвилини віджите щось пада,
там часу нема й уривається луг…
Там звук уривається, ніч стає зрима
і брат мій гарцює на білім коні…
І я озираюсь – туман косить… привид,
аж черка по п’ятах косою мені…
Спішу я… спішу я… та там, край туману,
ламається погляд і рветься земля,
а батько в сорочці до п’ят полотняній
стоїть і махає мені звідтіля.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, сувої споминів і втрат, гарячо-журний снігопад, можливість зрад, можливість волі, а під очима накип солі – чи ти повернешся назад? О […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч раптом випроставсь туман; це – спіткання неминуче, як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою небо, випите до […]...
- Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, і пада з крила на крило споловілий лелека: хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець…” Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, і мокрий холод обнатужив плечі, а під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях […]...
- Микола Руденко – У заполярному тумані У заполярному тумані, Де спомин душу холодить, На піднебесному вулкані Прозорий велетень сидить. Він сам – туман чи, може, гало, Чи, може, вічності душа… Його […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
- Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, і куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…” Все знаджує мене: повітря забагато – легені роз’їда, рамена прихиля, громадно зависа, щоб втиснути, впечатать в повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на […]...
- Павло Мовчан – “Понаджені летять на теплівщину…” Понаджені летять на теплівщину, відмахуючи обрій хилиткий: і що не мах, то далі батьківщина, і що не птах, то крик на всі боки. І назирцем […]...
- Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, розхильчасті гілки щось креслять нечітке, і пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, де солодко тремтять березові листки. […]...
- Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, як грози сталева нитка пересновує туман, і луни щербатий злиток деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не […]...
- Павло Мовчан – “Хвилю тепла перемацує глиця…” Хвилю тепла перемацує глиця, лінію дня вимальовує птиця, п’яний метелик квітку шука і залишає пилок на руках. Жовтий пилок на знекровленім тілі, там, де всі […]...
- Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає…” Голка-латалка шкіру латає, при бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево […]...
- Павло Мовчан – “Розшарпані, давильні, повстяні…” Розшарпані, давильні, повстяні, на схід вони зсувались день при дні, чіпляючи за крівлі свої кошла, і відбивались образи сумні в калюжках, що лягали під підошви… […]...
- Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом…” І мерхли хмарини, напоєні світлом, міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, […]...
- Микола Руденко – Туман, туман Туман, туман… Як бинт до гнійних ран. Чи сонце вигляне хоча б у травні?.. Коли на вишки падає туман, Ми з вільним світом майже рівноправні. […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
- Павло Мовчан – Так із ночі у ніч О четвертій сторожі нічній, коли тоншає мідь і стають полохкішими губи, у фортечнім вікні Ти посвітич запалюєш, люба, і тонку павутину спускаєш униз по стіні, […]...
- Павло Мовчан – Спокуса Чи йде тобі із рук та круглість первородна, що чиста помислом освяченого лона, де квітнуть квітові до осені глибокої і гускнуть медові, настоянім на спокої. […]...
- Павло Мовчан – Бузина Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах, і небо березове видко в пташиних накрапах, – насіння бісівське кружляє, звістує негоду, і гай гайвороний аж душу […]...
- Павло Мовчан – Надмір Яке строкате пір’я в пташки, – зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й […]...
- Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, на заплощинне, заприсутнє, інше… де води вод незрушені стоять і де душа співає голосніше… І так затято дмухав в […]...
- Павло Мовчан – Запитальне Мій падоньку, а як збагнуть вечірню неба каламуть? Про грона згусклого повітря яка нам розповість палітра? Яким пером або устами намалювать звичайний камінь, якщо я […]...
- Павло Мовчан – Передосіннє Щербиться, лункішає капіж, прояснена просвічує калина, і що не крапля – пада срібний гріш, і що не слово – з гілки ягодина… Дозріло все, наповнилось […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Максим Рильський – Мені снилось Мені снилось: я мельник в старому млині… Уночі затихають колеса. Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить Чи кажан проти місяця грає. У млині […]...
- Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, та я відчуваю: у нас є щось спільне з вербою, що зростом усіх обганя. […]...
- Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – засохли, наче знак про повінь, на лиці, приховують в собі провістя на майбутнє, щоб виректи її, […]...
- Павло Мовчан – “Над кругом світовим…” Над кругом світовим, над степом самосійним – летить пилок, летить, запліднюючи час, щоб ми жили життям рослинним та подвійним, щоб до землі коріння прикоренило нас. […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...