Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал

Чаклун безвухий та облудний
крізь камінь пильно прозирав,
і бачив жовтий степ безлюдний,
сухий курай, щетини трав.

Серпи іржаві, роги смерті,
квадрати, кола та хрести,
і б’є пісок з джерел роздертих,
яскраво б’є до сліпоти…

Там Шамбала… пустеля Гобі…
Безвічна вічність там десь, там…
Жарина, жевріюча в лобі,
веде його в кристал, як в храм.

І бачить він чотири раси,
Єноха мову чує він,
що неземним лунає гласом
з колишніх єрихонських стін…

І бачить він першолюдину
ще безтілесну, світляну,
безпам’ятну і безпричинну,
всезрячо-знаючу, одну…

Витягував кристал чаклунський
прасвітла прожилки з очей,
що кров’ю вже давно загускли
в тілесній глибині ночей…

З глибин свідомості та зору
з єства висотувався час;
кривавився кристал прозорий
і, мов жарина, розпікавсь…

А в очі входила досвітня
імла студеним промінцем;
ставав кінцем початок світу,
першопочаток же – кінцем…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал вірш.