Павло Мовчан – Наприклад, дерево

Дуб-небодержець взеленив повітря
і наслухає, як кружеля земля на корені.
Чи ж під стопою рухається й світ?
І по слідах народжується камінь?
…Ой ти, любий-перебірничку,
ходиш кругло по камінчику!
На підошвах ні пилиночки,
розтираєш білі дниночки…
Вибираєш найкоштовнішу, шовковисто-білішу,
і відпечатавши насмолені підошви,
гадаєш, слід полишив, відчувши рух свого ж
рухоминання,
а в крові – сімені бентежне дозрівання, але, але
велеречиві
рухи витворюють у глині порожнини, в опуклий
зліпок кидають жарини
і ночі ждуть… ждуть ночі… ночі ждуть…
Сіда на листя смерку каламуть, як по грозі, по
зливі, по днюванні,
але весь сенс в повільнім проростанні, не по землі,
а вглибину настійно
стремить хребет у небо самостійно: і виростать, і
тверднуть щодоби,
щоб підіймати простір голубий… упершись коренем
розпалистим
у камінь, і упиватися струмливими роками.
Чим глибше в землю, тим у небо вище…
Галузиться двобічне коренище,
аби утримать в кімлі хмаролет,
аж хрускає розтягнутий хребет…
І стука жолудь у блакитне днище,
а на руках у тебе кам’янище,
і під ногами – камінь: розітруть…
І колом ходить побіліла путь,
що ні зійти не можна, ні зітхнуть,
щоб не зронить на себе тягарище.
А ти, любий перебірничку,
треш водицю на камінчику,
на долонях ні росиночки,
розмололись білі дниночки…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Наприклад, дерево вірш.