Павло Мовчан – “Спогади викреслив, імені зрікся…”

Спогади викреслив, імені зрікся…
Не впізнавай мене – це вже не я…
Наче образу, забув я весь вік свій.
І не пристане вдруге ім’я…
Не спопелію, Боже, я вдруге,
трепетом тільки на клич озовусь.
Стелиться в ноги сонячна смуга, –
з неї зійти на обоччя боюсь.
Бо наблукався уже манівцями,
в сутінках вдосталь наспотикавсь,
не обминув жодної ями –
тільки й робив, що підводивсь весь час:
впав я хрестом на дорогу востаннє…
Хто я? Твій порох?.. Твій докір?.. Прости…
Та і тривалим було спотикання…
Нащо ж підводиш ізнов мене ти?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Спогади викреслив, імені зрікся…” вірш.