Павло Мовчан – Щільність

Довільним кольором зелено
поля похилі узялися;
не тішився, бо довкіл мене
була земля, підшита лисом.
Вона прозоро парувала,
хоч у ярках сніги таїла.
А ти в повітрі віддзеркаливсь
березяно обличчям білим.
Тепло циганськими губами
торкалося щоки зрадливо…
Весна підшита холодами
і смушком пірчастої зливи…
Хоч з соняшника сніг обсипавсь,
а в стільниках розтала крига,
та слух був повен гострих скрипів
і протяг душу ще торигав.
Розполовинений чуттями,
і радість смутками підшита…
На полі бачу – білі плями,
яких нічим не зачорнити:
вони виходять з мого зору,
мов первоцвіти із рахману,
але оголюється корінь –
зелене твердне, біле ж в’яне.
І тільки жайвір до блакиті
підносить зір твій – надивляйся!
Блакить безмежністю підшита,
а ти підшитий вічним часом…

То й переймаєшся до всього
вмирущого лиш спожалінням.
Від шляху відриваєш ноги
і чуєш, як тріщить коріння.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Щільність вірш.