Павло Мовчан – День запилення сосон

Так довго тривав цей прояснений день,
день зміщення часу, запилення сосон,
який був можливий отут – більш ніде,
день сонця й вітрів безголосих.
І буйволи в річці, немов валуни,
чорніли, бурунячи воду.
І сходив чабан на поріг кам’яний,
немовби долав перешкоду…
І тіло моє, горілиць на піску
простерте, – пилком покривалось,
і слухало спиною землю сипку,
і чуло глибинність металу.
І серце, мов компасна стрілка, весь день
здригалось, торкаючись ребер,
так ніби в глибинах земних, більш ніде,
твій полюс – притулок для тебе…
Та свідчили очі – під небом ти був,
ізвідти у паділ вдивлявся…
покрилася пам’ять пилком, й ти забув
піднесення власне над часом…
Схитнулися сосни – пилок зашугав,
мов вивергнувсь з вічного жерла,
вода закипіла в тісних берегах,
і буйволи річку заперли.
І стукав гирлигою в землю чабан,
щоб камінь у неї запався,
стелився над соснами жовтий туман –
ти жовч ту ковтав і пилком захлинався…
Упорівень з соснами тіло тверде
росло – костяне, волокнисте.
І серце спинялось отут, – більш ніде,
загускла і кров смоляниста…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 2,25 out of 5)
Павло Мовчан – День запилення сосон вірш.