Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо…”

В гіпс відлилося, захололо
минуле, що було – ніколи!..
Якийсь рубець, якась там згадка,
що від випадку без порядку
в тобі, якому ні початку,
ні краю – вічен, мабуть, ти!
І перемішані світи,
як зерна в давньому засіці.
Де ти не був, в якому віці?
Чи ти на лови не ходив,
чи в оці чистої води
не відбивався молодим,
чи біля вогнища лункого
ти міддю горла не лудив,
аби докликатись до Бога?
Яка була швидка дорога,
коли в дитинстві навмання,
припавши вітром до коня,
ти мчав на сонце. Кутий огир
мінився з ночі в колір дня.
Та чи ж було все це? Не знаю.
Теперішність не має краю…
Вся сума днів і сума вчинків,
весь почерговий їхній хід –
це тільки пригорща піщинок,
що є лічбою твоїх літ.
Воно це все – ніщо, безглуздя,
якщо твоя наступна мить –
це підсумкова, правосудна.
Так лише й треба, мабуть, жить.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо…” вірш.