⇒
⇒
Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…”

Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…”

І, посміхаючись, мов танув,
і перетворювавсь у рух.
І відкривав не вуха – рани,
аби поглибити свій слух.
І затверділе зверху тіло
зчищав, мов кору. Щоб відчуть,
як поторкає звечоріло
повітря сиза каламуть.
І слухав, розчинивши тіло,
як в серці промінь затверділий,
немов накільчений, росте.
Повітря зашерха густе…
Але вихоплюється слово
від захвату, що тобі знову
вертає свіжі почуття.
Кричиш: – Весна! – І світлим словом
промірюєш глибінь життя.



Схожі вірші:

  1. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша…...
  2. Павло Мовчан – Дводільність Однодільний і світ – так чому в роздвоєнстві дні минають, між долонями сосна нестримно росте, захват криком вуста розтискає –...
  3. Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, зеленіє вода,...
  4. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив...
  5. Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь....
  6. Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…” Все знаджує мене: повітря забагато – легені роз’їда, рамена прихиля, громадно зависа, щоб втиснути, впечатать в повітря весняне, у скаменілий...
  7. Павло Мовчан – Подвійна експозиція Бентежачи тремтить з-поза повітря все снується і випинає слух дугою немов стосується це ще к о г о с ь...
  8. Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то...
  9. Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим...
  10. Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів…” Спливає цегла в глинища з соборів, та тінь хреста літає нерозтанно, і погляд підіймається угору, де клен росте розпачливо на...
Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…” вірш.