Павло Мовчан – Дводільність

Однодільний і світ –
так чому в роздвоєнстві дні минають,
між долонями сосна нестримно росте,
захват криком вуста розтискає –
затікає повітря густе?..
Так навіщо жалю завдавати? –
довжить ніч і скорочувать день,
і виходить на пруг, як на страту –
бракне голосу й слів для пісень…
Кисень видихав – свічка ж палає…
Стовбур товща, кільцюється плоть,
в розщеп тіні смола натікає,
щоб тебе пополам розколоть.
В праву руч – лісове подесення,
в ліву руч – все степи та степи,
перемішане жовте з зеленим, –
б’є то попіл, то ключ з-під стопи.
І землею мені не з’єднати
урвищ крику і прірв забуття:
чорні круки на крилах щербатих
красти землю щоночі летять…
Розростається тріщини корінь,
ділить пам’ять плитку пополам,
відокремлює “нині” від “вчора”,
і співається риска прозора
тут і там, тут і там, тут і там…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Дводільність вірш.