Павло Мовчан – Арлекін

Так далеко гра від життя, ой далеко,
що не ствердить небо землею, а землю небом.
Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку,
від мандрівки – ні зиску, ні збитку:
шва розшилася – ледве тримаються руки,
голова підмізинна нездала на штуки,
похилилась, бо їй не збагнуть
ні вертепних ходів, ні спонуки,
ані гри одноосібної суть.
В довгу скриню зануряться очі,
сміх потрісканий вткнеться в сукно,
сон той самий все сниться пророчо:
міль, а з скроні тече порохно.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)
Павло Мовчан – Арлекін вірш.