Павло Мовчан – При місяці

Все скрадене, розрівняне, сріблясте
принаджує, мов куряву, припасти,
дочасно заніміти, сріблом стать,
яке позначить місячна печать.

Чи ж буде так: рівнинна рівнота,
і нікому цей простір запитать
про суть краси тонкої, наче плівка,
про сухоцвіт, де не буває бджілка,
про чисту воду, мертву, як кришталь,
про срібний цвіт, якого вже не жаль.

Хіба ж то сон, як все заціпеніло?
Страх крейдою підводить стіни біло.
І цілу ніч дзвенить голодна пилка
про те, що вік – сніжинка-однокрилка.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – При місяці вірш.