Павло Мовчан – “На весну вже пішло…”

На весну вже пішло. Відлуння рідкувате,
проріджуючи слух, дощем намоклу вату,
верталося назад, так низько, ледве й чути,
і слідкома за ним тяглася повстю сутінь…
Зневажений, знечулений до всього,
прийнявши в себе спис далекої дороги,
ліс чорно височів, заслуханий у себе,
пускаючи пташок в позеленіле небо.
Співзвучний ти чи ні глухій гущавині,
веселий чи сумний в передсвяткові дні?
Це байдуже. Візьми зніми з душі замки,
і зерен зачерпни у спраглі дві руки,
і кожен кірх землі сівбою позначи,
щоб кожен новий крок був щасний на почин;
де не ступнеш – живло,
щоб тісно всім було
за батьківським столом…
Ось коровай на всіх,
широкий гнеться стіл,
лунає з лісу сміх –
йдуть гості звідусіль.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “На весну вже пішло…” вірш.