Павло Мовчан – Відлуння (“Відлуння нам плач обертають у сміх…”)

Відлуння нам плач обертають у сміх,
окресливши звуком глибокість доріг.
У товщах води, де вода проростає,
перлини скруглілі відлуння ховають.
Завжди у прислузі, завжди в супроводі
ховають утіху і розпач іноді.
А хто ж безіменний за вами стоїть,
що клич подає із минулих століть,
проймає нас дрож уві сні серед ночі –
всміхається ніч у розплющені очі,
і гостре відлуння розколює скло
і свідчить про те, чого не було.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Відлуння (“Відлуння нам плач обертають у сміх…”) вірш.