Павло Мовчан – Вишивання

Насіння зріє по узбіччю,
віддавши золото квіткам,
а листя струшує музично
росу на голови жінкам,
що кольори беруть останні
для рушників і сорочок
і в невід зморщок так неждано
вганяють зляканих пташок.
Одне дівчатко тонкостебле
простерло руки і чека,
коли впаде синиця з неба
на сонцем вбілений рукав.
А перестраханий лелека
в повітрі крила розтрусив,
і пальці замість пір’я – спеку
вплели до жухлої коси.
На самому вершечку голки,
що утопилась в полотні,
крильми тріпоче жваво сойка,
аж стало боляче мені.
І я благаю відпустити,
і заполоч зелену рву,
мене ж впевняють, що то літо
у вушко затягло траву.
І ніжна птиця, обізнавшись,
склювавши визрілі слова,
буде пришпилена назавше
до голосного рукава.

Павло Мовчан – Вишивання вірш.