Павло Мовчан – Надвечір’я

Напоєна вогнем, насичена паланням,
зависла над селом підхмарена блакить,
поширшала, мов звук, вечірня мить зростання:
женеться вгору тінь – її не зупинить.

І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,
і ворон на біду ув оці почорнів,
прокреслив чорне “кар” розірваним пунктиром,
мов нитку простьобав на сизім полотні.

І тягне череда в село духмяну хмару,
дійниці аж гудуть, розпечені за день,
ще мить – все спалахне, бо шибки повні жару,
все піде під вогнем, все витлиться упень.

Чи ж варто наживать і множить зайве збіжжя,
щоб підживлять щодня пожежу хижівну?
Живи, як і живеш, – відкрито все навстіжжя,
щоб, як росина, міг на сонці спалахнуть.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Надвечір’я вірш.