Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…”

Схожі вірші:

1. Тарас Шевченко – Та не дай, господи, нікому Та не дай, господи, нікому, Як мені тепер, старому, У неволі пропадати, Марне літа коротати. Он піду я степом-лугом Та розважу свою тугу. “Не йди,- […]...
2. Павло Мовчан – До літа Споруднику пахощів, служителю квітки, на лицях у тебе вогніють нагідки, видмухуєш звуки лункі в соломинку, вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, […]...
3. Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
4. Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса мелькочуть, наче відблиски млинка, повільна хмара прогинає плесо, зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, від колеса […]...
5. Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...
6. Павло Мовчан – Досвід Нерв пам’яті, оголений літами, вже занімів, і біль давно ущух; і пагорб часу, мов замет, розтанув, розмив сліди щоденних завірюх… Що ти вчинив за дні […]...
7. Павло Мовчан – Ти І рот мені судомою звело, повітря затверділо, наче скло, не видихнуть, ні слова проректи, заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, я пізнавав все […]...
8. Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, ти піднесешся на вершок величчя: попереду на ширину зітхання триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду […]...
9. Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока нашепче щось дитині. Допоки донесе, травиченьку напоїть і розповість усе квіткам про тихе поле. Там […]...
10. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
11. Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
12. Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую…” Облудними словами заличкую життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в […]...
13. Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: виходять грибники з кошами, а через житнище навкіс дзвенить лункими обручами дитяча радість, срібна вість: до них в село скрипаль забрів, […]...
14. Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
15. Павло Мовчан – “За солодом у роті часто…” За солодом у роті часто ятриться гостро гіркота, зі світлом ходить тінь довгаста – знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, постійний борг, мінливий […]...
16. Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
17. Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – […]...
18. Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
19. Павло Мовчан – “Я берег побачив на спаді туману…” Я берег побачив на спаді туману, зозулю почув, що кувала свій жаль, відчув, як поволеньки літечко тане, збагнув, як поволі снується печаль. Я поклик почув, […]...
20. Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
21. Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає крізь повсть стару і бруд, на глибині ховає окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, ллє струмені зелені у жмені – для пиття. […]...
22. Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
23. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
24. Олена Теліга – Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом * * * Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом. Не студить вітер уст – зігрівся коло них. І радісно моїм тонким, рухливим пальцям Торкатись […]...
25. Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
26. Павло Мовчан – Братові Дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, і щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І […]...
27. Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
28. Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
29. Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
30. Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий…” А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, мов запевняв: хто слуха, той щасливий, бо нуриться свідомість у глибінь, де, мов листок, […]...
31. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…” Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, і далеч об’явилась жаданим відкриттям, що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а […]...
32. Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
33. Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
34. Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, волосся круто пересолене, п’явки очей […]...
35. Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше…” На цій землі ти вже не вперше, і доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень якщо не вчинку, то хоч сна… […]...
36. Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
37. Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...
38. Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
39. Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: буде пух в набивні подушки; буде сон, мов каблучка з руки, – коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій […]...
40. Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...