Павло Мовчан – Балада про скрипаля

Вже промінь розпечатав ліс:
виходять грибники з кошами,
а через житнище навкіс
дзвенить лункими обручами
дитяча радість, срібна вість:
до них в село скрипаль забрів,
і шовк висотує із скрипки,
і смутки сповива в сповитки,
всіх приторочує до нитки
веселих мандрівних доріг.
Він грає воду у криниці,
блакитне скло, рожевість щік,
розтягуючи нитку криці
на весь на довгий-довгий вік.
Переінакшує смичок
листок берези в п’ятачок,
з плеча летить, летить додолу
осіннє полум’я свічок…
Поздовжній рух розширив вікна,
подовжив погляди удаль;
спішіть,
бо спізнитесь навіки –
зостанеться лише печаль.
Облиште клопоти щоденні
та розпечатайте свій слух,
допоки полум’я зелене
роздмухує скрипальський рух.
Допоки тануча вуглина
біжить через струну навкіс,
усім дарується хвилина,
усевмістима, наче ліс…
Вони ж у відповідь мовчали,
стирчали, як в траві гриби,
бо, наче сніг довкіл проталин,
були за колом ворожби.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Балада про скрипаля вірш.