Павло Мовчан – Шипшини кущ

Все висохло, все одмінилось в глину.
Улігся порох літній на стежині.
У камінців посохли корінці,
сухий ручай запікся на щоці.

І тінь руда, мов курявна ганчірка,
волочиться онучею з узгірка.
Все вижухло, аж навіть погляд в’яне…
Колись тут, кажуть, був намет султана.

Його сушив тоді, напевно, нуд,
як і мене, самітного, отут,
де стала швидко потертю трава
і глина заніміла нежива…

Побачив тріщину у себе на долонях –
крізь них вже видно ягоди червоні:
шипшина хижа кіби розпустила –
чиє вона вночі терзала тіло?

І заболіли, защеміли рани,
бо в тім кущі я упізнав султана.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)
Павло Мовчан – Шипшини кущ вірш.