Павло Мовчан – “На срібнім денці тишини…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть…” Громадяться віки і на свідомість тиснуть, мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, і ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: […]...
2. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
3. Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя…” На снігу торішнє листя, насінина на снігу, сніг присів, немов прокиснув, стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – жовта тріщина навкіс, почалась така відлига, що […]...
4. Павло Мовчан – На райдузі по Україні Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб, на зорях спечений. Пахне всесвітом і руками жіночими. Пахне болем, думками Тараса, Пахне стріхою і дощами, Мій круглий хлібе, […]...
5. Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
6. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку вряд продмухувать шибки […]...
7. Павло Мовчан – “На весну вже пішло…” На весну вже пішло. Відлуння рідкувате, проріджуючи слух, дощем намоклу вату, верталося назад, так низько, ледве й чути, і слідкома за ним тяглася повстю сутінь… […]...
8. Павло Мовчан – Відлітаюча земля В країні мук, в країні страхородній, в якій лопата – перший інструмент, де в глину обернувся храм господній і став піском несхибний постамент, – самітній […]...
9. Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
10. Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, білість втративши лунку, мов ганчірка, сніг забутий дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, він відразу викликав: сніг – не сніг, якась […]...
11. Павло Мовчан – При світлі сумління (Цикл) 1. Не виріс я, а переріс себе ж, і сам себе щоночі вже лякаюсь, бо руйнівна пітьма не знає меж і камінь міццю в плоть […]...
12. Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
13. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина…” Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, і голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, і слово, […]...
14. Павло Мовчан – Осінній пейзаж з вороном Дощик-шепотун, поторкаючи листя, викрапував думку про вічне та тлінне, про те, що і небо від давності трісло, що все проминуще, лиш хмари постійні. Заслухані в […]...
15. Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби спуститись донизу, […]...
16. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній…” Шовковий смуток надвечірній повітря синє прорідив, і простелився дим покірно уздовж води… І непомітно, ледь сирітно трава при річечці росла, і тиха радість цьоголітня дзвеніла […]...
17. Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
18. Павло Мовчан – Дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки […]...
19. Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...
20. Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
21. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
22. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, і розмокла рука семипало стискає клубок, голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, щоб востаннє зробить металевий ковток… […]...
23. Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних…” О свято снігів всевидющих, дзеркальних, глухих, сповивальних, твердих і сипких: налицина блазня з обличчям печальним, весільна сорочка, пошита з луски. Прилипли долоні до білих полотен, […]...
24. Павло Мовчан – Пам’ятати? Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню: всякого непотрібу в іскрах нафталіну… Шапка-смушка, драний кожух, пір’я на подушку, зваляний пух… Наповіщо дати? Числа та віки? Хто сукав […]...
25. Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
26. Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба…” Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]...
27. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
28. Павло Мовчан – Співвідношення Мало, мало, ой мало життя, аби втішити всіх і розрадить, перейнятись до всіх співчуттям, по голівці кульбабу погладить. Мало рук, мало серця мені обійняти, любов’ю […]...
29. Павло Мовчан – Арлекін Так далеко гра від життя, ой далеко, що не ствердить небо землею, а землю небом. Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку, від мандрівки – […]...
30. Павло Мовчан – “Цей сніг зависокий для тихої скрипки…” Композитору М. Скорику Цей сніг зависокий для тихої скрипки, його прямизна упокорила світ, все суще увічнила в білих сповитках, і рушенням вічним вповільнила хід. – […]...
31. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, розлущивши серце, облуду лишив, корогву зелену пустив на онучі і камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, і слово […]...
32. Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” Пильнуй всякчасно браму вуст, бо слух піщаний слів неситий. Кричить Мамай, стікає вус, брова ламається сердито… – Кривоязикі брехуни! Гонителі свого сумління! Ви пасерби, а […]...
33. Павло Мовчан – В передчутті весни Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь оскорбною пітьмавістю по сизім, і небо краплею провисло журно вниз, щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв […]...
34. Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
35. Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, і вибухли соняхи – у далині, і певність на Вічність вода засвітила у нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді […]...
36. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
37. Павло Мовчан – “Сосна, мов шлях, припала пилом…” Сосна, мов шлях, припала пилом, траву торішню тінь палила, і довкруг дерева ходила стара шкапина односила. На дереві, на кінській шерсті відбилася безбарвність дня, через […]...
38. Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, в якому ворон кряче, ділилось гострими крильми навпіл, неначе від того додавалося тепла усій землі, де сутінь залягла, змаливши все, розмивши обрис лісу, […]...
39. Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
40. Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: […]...