Павло Мовчан – Сорочка

Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу,
і розмокла рука семипало стискає клубок,
голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй,
щоб востаннє зробить металевий ковток…
Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму
і не дихай, щоб простір не збігся в рубець,
на сорочці твоїй червоніє пропалена пляма,
і запліднено кров’ю голчаний вершець.
Непритомні вуста випускають краплину,
і сама по собі нитка гапти кладе,
чорний хрестик прошивсь, врубцювавсь безпричинно,
наче випіксь в лощині грудей.
Розповзається звук, розповзаються часу волокна,
в жмені важча, кругліша черлений клубок,
скоро плоть розповзеться – сорочка розмокла
вже не втрима її, як не стримать думок.
Біжить тріщина вниз від плеча змійкувато,
грішна світиться плоть – пада одіж до ніг,
і на голці тріпоче нахромлена нетля крилата,
і рожевий пилок опадає на сніг… опадає на сніг…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Сорочка вірш.