Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай”

Пильнуй всякчасно браму вуст,
бо слух піщаний слів неситий.
Кричить Мамай, стікає вус,
брова ламається сердито…
– Кривоязикі брехуни!
Гонителі свого сумління!
Ви пасерби, а не сини,
мандрівні безтілесні тіні!
Щодня зрікаєтесь себе,
життя втрачаючи щомиті,
лиш блеєте, як вівці: бе-е-е…
уткнувшись мордами в корита.
Я боронив вас… На гаках
висів в Стамбулі та у Кафі,
ви ж продали все з молотка,
слугуючи слухняно страху…
…Гей, коню, конику, чому
ти змалився, усох, як сливка?
Та я тебе хоч й перейму,
не втримаю – коротка гривка…
Обрамлять простір, відітнуть
від вас, від часу рамки-рейки, –
яка ж моя коротка путь,
не бренька кобза вже старенька…
Присохли струни, тріснув лак,
і порохом припав малюнок…
Мовчить мальований козак,
снується тріщин візерунок.
Все глибше входить він в стіну,
все менше отвір прямокутний,
слова втяглися вглибину,
повітря – голосу не чути,
а тільки: … Ну-у-у…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.33 out of 5)
Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” вірш.