Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи…”

Іржавіють ключі від нашої господи,
де всі кутки злились у спільний день відходин,
де черствіють шибки і струхлявілі сходи
ведуть лише униз і трухлявіють вниз.

Забулося, зійшло по пагорбі дощами,
скрипучим берестком закрилося за нами:
ні відступити вбік, ні глянути назад,
все скаламутив геть раптовий снігопад.

Тому-то й виступа іржа нам на долонях
і утіка вода, коли берем до рук,
аби побачить в ній відбиток того дому,
де визернивсь колись і всох високий звук.

Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи…” вірш.