Павло Мовчан – Краще синиця в руках

Все зсунулось до глузду, до основ,
і оголилась глибина кринична…
А з твоїх пучок капа тепер кров,
хоч ще учора сік точивсь суничний.
Безглуздий рух вперед по площині,
по шклі води, по струнах металевих…
День скаламутивсь, аркуш почорнів,
і чорний хтось процокав на коневі.
І чорне листя, звихрене слідком,
з дерев зірвавшись, полетіло роєм…
І біжимо ми зірваним містком
щодуху… але врізнобіч обоє…
– Що сталося? – та вітер мову рве,
а з берегів відлуння: – Стало… стало…-
То драним горлом крикнув журавель,
якого ти в руках своїх тримала…



Павло Мовчан – Краще синиця в руках вірш.