Між ребрами брусованої хати
росте трава, у вікнах дуплуватих
сидять коти, і жевріють ледь-ледь,
димлять гноти, наповнюючи вщерть
самотністю присадкувате житло,
де палахкоче дзеркальце, як бритва…
Назад нема, немає вороття,
з минулим розминається життя,
і, прихиливши вухо до стіни,
почути можна голос нутряний;
від доторку озветься деревина, –
гуде, як вулик, трухла порожнина.
А двері, відсахнувшись від руки,
запались вглиб, де звуглена драбина,
напружившись, мов стиснута пружина,
підкине на горище, де гаки
угвинчені у крокви-трухляки…
“Тут” – це “колись”, це те, що за межею,
відлитки срібних днів, поточених іржею;
на позір ціле все, вагоме, повносуще,
всередині ж – дупло, бо й камінь –
час розлущив…
І стільки порожнин відкрилося на сонці,
що світ старий, мов сон, в тоненькій оболонці.
І я, немов шкляний, просвічуюся наскрізь,
і дерева довкіл немовби порожнясті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля розширила очам роздолля, і тану я, мов грудка солі, – вітри гуляють подовколлям: роздмухують, розносять нас, щоб запліднить біжучий час… […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд…” З глибин небесних долинає гуд, занурюючись крапкою в тривогу, і дотліває хмари білий трут, і тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, приховуючи […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, на кожен штик лопати розпачливо кричить: гортаю поле я, бо прагну переглянуть, ким писане і як окличне слово “жить!”. До […]...
- Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
- Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…” За цим Дніпром – є ще Дніпро… За обрієм – моря в три води, а за народом – є народ, а за народами – народи… […]...
- Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу по саме серце, по самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – на чорні очі, Тихі копита – по губах. В полотняній сорочці, з полотняним […]...
- Павло Мовчан – “Сонце з круга зійшло і червоністю…” Сонце з круга зійшло, і червоністю горло півня щодня заливається. Незбагненністю та бездонністю глибина земна розверзається. Жовтим листям летять в полі вершники, трав’яними шаблями вимахують, […]...
- Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
- Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші…” Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші, хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише, перед зором струмує відміряний вічністю час, що своїм проминанням споріднює зело […]...
- Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи…” Серпневий запах кропу й лободи мене будив, як нашатир, від сплячки: ввіходив в очі смутком синій дим, калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у […]...
- Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
- Павло Мовчан – “Яке недоречно безглузде, безлузне питання…” Яке недоречно безглузде, безлузне питання про нові щедроти й марноти зими, про тихе біління снігів і повільне палання, про вічне мовчання в блакиті німій. Привласнити […]...
- Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній…” Шовковий смуток надвечірній повітря синє прорідив, і простелився дим покірно уздовж води… І непомітно, ледь сирітно трава при річечці росла, і тиха радість цьоголітня дзвеніла […]...
- Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно…” З поля днів, уві сні, що наснився давно, у халявах приносила мати зерно, і, роззувшись, струсивши його на рядно, по зернинці, мов дні, рахувала: – […]...
- Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя…” На снігу торішнє листя, насінина на снігу, сніг присів, немов прокиснув, стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – жовта тріщина навкіс, почалась така відлига, що […]...
- Павло Мовчан – Передосіннє Щербиться, лункішає капіж, прояснена просвічує калина, і що не крапля – пада срібний гріш, і що не слово – з гілки ягодина… Дозріло все, наповнилось […]...
- Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом” 1. Оголюються ребра Алатау, збігає сніг водою з висоти, все вище й вище виповзають трави, все далі й далі відхлинаєш ти… І холод розростається у […]...
- Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих…” То бите скло блищить на вербах, медом митих, і намистини світла стікають з павутин. Не все ще, ні, не все тобою пережито: зостались довгі ночі […]...
- Павло Мовчан – “Скільки перемито різних днів…” Cкільки перемито різних днів, Як надовго затяглось шукання! Вже переступив за межі слів, Де почавсь майдан мовчання. Істино, єдина, озов дай, Вилущися словом із мовчання, […]...
- Павло Мовчан – На захист дерева Щемить в душі та зрубана сосниця, кигиче їй бездомна синя птиця, прив’ялий запах вітру не втіша: болить душа! Сльоза не поспіша – прижурена ледь мерехтить […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води…” Сріблясті ланцюжки води звисали з стріх і дзеленчали, і тупо блимала лопата в кутку сіней. Ручай калюжив через двір і важко, майже неможливо, було робить […]...
- Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…” Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь в талих водах, на скибах рахманних. Був і степом, і полем колись, величався життям дерев’яним. І на пам’яті вже ні […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Павло Мовчан – Шовки Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповити попалені горбки, пощерблене чоло. І пензель золотий відновлює на плитах затерті імена і вибите число. Та падає листок і […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, і тіні на стіні писали розпач свій, і книга на столі лежала, […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – Повість про Уляну Осоргіну Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – тепер шукай себе самого: хоч видихайсь, хоч занімій, одна надія лиш – на кого? Подесьбіч […]...
- Павло Мовчан – “Я вчора пив вино іржаве, як залізо…” Я вчора пив вино іржаве, як залізо, я з горя склянки дном собі вуста порізав, і розпустивши кров, в солодкому солоне ковтав залізо знов розверзисте, […]...
- Павло Мовчан – “Стук молотка, наповнюючи звори…” Стук молотка, наповнюючи звори, проріджував повітря непрозоре. Вкривали хату бляхою лункою, і бився звук об двері головою. Заслуханий у ритм одноманітний, кивав ти головою ледь […]...
- Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо…” Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]...