Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…”

За цим Дніпром – є ще Дніпро…
За обрієм – моря в три води,
а за народом – є народ,
а за народами – народи…
Земля не кругла, а похила,
бо за могилою – могила,
за нею видно ще та ще…
Переплелись річки, як жили,
струмочки, живлені дощем…
З’єдналися, переплелися,
влилися в море-океан,
мов пучки в кулаці – зійшлися
річки, єднаючи землян…
Єднаючи усіх водою,
струмує час – життя мина,
і радість, змішану з журбою,
п’є кожен, кожен п’є до дна.
А скільки випито ще буде,
а скільки випито було…
Червоні, чорні, білі – люди,
тьма-тьмуща на одне живло…
Вода збігає за водою,
життя всякає в землю, в зем…
Стекли мечі давно іржею,
та ні краплини супокою:
бо об’єднатися вогнем
все може, все…
Від заходу до сходу –
не позостанеться народу
аніякісінького в світі цім.
О небо, відбери свободу
чинити щохотя… Мій дім –
не шанець, не фортеця,
і солодко вода так п’ється,
і серце в такт всім іншим б’ється:
“Жи-вім, жи-вім, жи-вім, жи-вім…”



Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…” вірш.