Павло Мовчан – “За цим Дніпром – є ще Дніпро…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – Дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; у ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, єднаючи повітрям усяк сущих, даруючи неспокій, супокій усякому по висоті надій, […]...
2. Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, виймаєш весла […]...
3. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
4. Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала…”) При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода […]...
5. Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, понад водою голубою ширяв уже пожухлий лист і застив літо сам собою. Вода засмучена була, бо скаламучена дощами; в ній мокло […]...
6. Павло Мовчан – Історичні ремінісценції Ми йшли за водою урівень з водою вздовж річки-річанки, і хвилі ішли лугові, комишанки… І князь наш, вожатий, мечем розмикав всі загати, щоб вільно було […]...
7. Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть…” Громадяться віки і на свідомість тиснуть, мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, і ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: […]...
8. Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води…” Сріблясті ланцюжки води звисали з стріх і дзеленчали, і тупо блимала лопата в кутку сіней. Ручай калюжив через двір і важко, майже неможливо, було робить […]...
9. Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
10. Павло Мовчан – “Цей мох – на двох…” Цей мох – на двох; куди не глянеш, стоїть притомний літ весняний, хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, все ходим […]...
11. Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
12. Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
13. Микола Руденко – Дніпро взимку Нема Дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм […]...
14. Леся Українка – “Князь Володимир за Дніпром…” Князь Володимир за Дніпром на вловах запізнився. І сам незчувся, як в бору самотній опинився. Дарма, таж не боїться князь ні ворога, ні звіра, водяників, […]...
15. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
16. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
17. Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – березова намітка сполохано тремтить, бо вітер продува, і в душу зазира жовтавим оком квітка, і щулиться до щік ласкавенька трава. На […]...
18. Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
19. Павло Мовчан – З циклу “Сніги” 1. Перший сніг Утративши непевну вись, принижений вітрами, погаслий жайвір падав вниз, провалювавсь над нами. Зіщулившись, вода німа його не відбивала, бо слухала, як йде […]...
20. Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...
21. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
22. Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
23. Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
24. Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, на заплощинне, заприсутнє, інше… де води вод незрушені стоять і де душа співає голосніше… І так затято дмухав в […]...
25. Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
26. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
27. Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять…”) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, пробігши в безліч ніг […]...
28. Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
29. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
30. Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
31. Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба […]...
32. Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
33. Павло Мовчан – З глибини пам’яті Вода з відра виборсується рибою, лускою босі ноги осрібляються, по стежці зайчик сонячний підстрибує, сама до себе ненька усміхається… А на повітрі стовп повітря теплого […]...
34. Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне мальована луна […]...
35. Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
36. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
37. Павло Мовчан – З олівцем у руці Всіх кольорів я пригадать не зможу, якщо всесвітній втрачено взірець. День проминув, і знову зір порожній – штрихує пустку чорний олівець. Відновлюю по пам’яті малюнок: […]...
38. Павло Мовчан – “Диму пряжа над водою…” І день іде… Т. Г. Шевченко Диму пряжа над водою випрялась сама собою, сам собою смуток зріс, очі звузивши для сліз, тільки сухо ув очах, […]...
39. Герасим’юк Василь – 26.IV.1989 Пітьма безпам’ятства, чума… Землею стане прах. Нас поховали недарма у чистих сорочках. І хто ми є, і хто є ми… Одне хоч знаєш – де, […]...
40. Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, єдиний світ, який ти іменуєш; збігається в єдине почуття любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч […]...